Читать онлайн Секрет Руху

4.12.2024

Про автора.

Ліпінський Володимир Олександрович народився 4 червня 1988 року в місті Одеса, Україна. Народився в дуже бідній, невеликій родині. Мати – Олена Блощак, батько – Олександр Блощак, і старша сестра – Ірина Блощак. Закінчив 11-ту середню школу, пішов вчитися в училище номер 54 за спеціальністю «кухар». Після закінчення навчання, через рік, вступив і закінчив МГУ за спеціальністю «Міжнародні економічні відносини». Свій перший бізнес створив у 2011 році Playstation Club.

Знаючи всіх своїх родичів та їхнє безуспішне життя, Володимир Блощак соромився того, що він носить це прізвище, у роду якого ніхто нічим не вирізнявся і нічого грандіозного не досяг. Батька Володимир втратив у 2007 році, матір втратив у 2012 році.

У 2012 році Володимир зустрів свою майбутню дружину Крістіну Ліпінську, і, одружившись з нею у 2013 році, взяв її прізвище. У 2021 році вперше заробив свій перший мільйон доларів.

Секрет руху

Бачити їхніми очима

Сидячи в Dubai, у чудовій квартирі з краєвидом на море, складно повірити, що колись я бігав вулицею, за температури +30, у вовняних штанях із зашитою нитками ширінкою. Оскільки змійки на штанях не було. Хоча, правду кажучи, це повна нісенітниця, бо я завжди знав, що лайно, в якому я жив, точно не для мене.

Завжди вірив, що я призначений для чогось більшого, ніж розсікати вулицями слободи. Не знав звісно, як, але знав, що мушу зробити будь-що, аби вирватися з того, Богом забутого, місця. Що б ви розуміли, що я маю на увазі під словом лайно – це коли ти живеш у сім’ї з чотирьох осіб у будинку, площею 55 кв. м., з яких 20 в аварійному стані. У будинку, в якому немає води і легального світла. Настільки мало було місця, що диван, на якому я спав, ледве вліз у кімнату, і враження було, дивлячись на нього, що його було поставлено, перш ніж звели ті глиняні стіни. Так, ви правильно зрозуміли, будинок був, мати його, з глини. У ті 55 квадратів вмістилися 3 кімнати і кухня. Найбільша кімната була не житлова, бо там настільки провисла стеля, що будь якої миті могла відвалитися і прибити когось. Як ви розумієте, про душ або ванну і мови бути не може. Доводилося митися в тазику по черзі в дальній кімнаті, оскільки всі кімнати були прохідні. Часто не милися, оскільки воду доводилося носити мені від сусідів, які жили не дуже близько. Не подумайте, що я намагаюся поплакатися і викликати співчуття до себе. Я хочу, щоб було зрозуміло, що і як було. Не можу сказати, що у мене були погані батьки. Я їх дуже любив, хоч і плакав у дитинстві як плаксива дівчинка. Щодня, і з будь-якого приводу.

Завжди хотів подорослішати якомога швидше, щоб піти на роботу, заробити грошей, відкласти, і почати робити щось таке, що почне приносити мені особистий дохід. Я вже з дитинства не розумів, якого біса, у школах, що дають середню освіту, ні слова про те, як стати підприємцем або бізнесменом. Інкубатор, який випускає службовий персонал. Я не кажу про те, що не потрібно віддавати своїх дітей до школи. Оскільки базові знання тієї ж математики, читання тощо необхідні будь-якій людині. Я кажу про те, що потрібно дітям так само розповідати про те, що вони повинні стати не касиром у магазині, оператором у хорошій компанії, або будь-яким іншим найманим персоналом, а й підприємцем, бізнесменом і, врешті-решт, інвестором. Людиною, яка працює на себе. Господарем своєї долі і свого доходу. Насправді дуже багато залежить від вашого мислення. Ти завжди мусиш уявляти, яким ти хочеш себе бачити. Природно, що до цього приходиш не в шкільні роки.

Тоді я тільки знав, що стану багатим, або щонайменше у чудових статках, але як я мав це зробити, я не уявляв. Як і не уявляю зараз, правду кажучи. Багатство – це дуже розмите поняття. Завжди є хтось заможніший за тебе. Потрібно розуміти те, до чого ти йдеш. Якщо ти амбітний і хочеш стати багатим, ці перегони для тебе закінчяться, коли твоє світло згасне. Щоб ви розуміли, мій друг Денис «Дебілкін» у дитинстві, якого я вже не бачив років 10, влаштувався на роботу, на якій йому платили 800 доларів на місяць. Це був приблизно 2000-2002 рік. Мені було всього 12-14 років. І я його вважав практично багатієм. Вважав, що він точно вхопив, як то кажуть, Бога за яйця або просто обманює, і тягає десь на будівництві цеглу. Що більш імовірно. Не складалося в розумі, що хлопець, якого прозвали «Дебілкін», може влаштуватися на високооплачувану роботу. Я про те, що на той момент він був для мене вже практично багатієм. Почавши заробляти такі гроші й більше, цим багатієм був уже хтось інший. І так відбувається постійно. Що більше ти заробляєш, то більше тобі потрібно. І визначення не існує для поняття багатий. Якщо ти не в трійці, або хоча б у десятці найбагатших людей світу.

Я завжди займався спортом, і як всі діти в 90-ті дивився фільми з зірками спортсменами, такими як Стівен Сігал, Жан Клод Ван Дам, Сталлоне і т. д. Так ось в одному з фільмів Стівена Сігала, він грав спокійного умиротвореного кухаря, який за необхідності всіх навколо трощив і вибивав з них лайно. Так я зрозумів, що хочу стати кухарем, поки не придумаю щось інше. Ну і як ми всі часто чули від дорослих: «Кухар голодним не залишиться».

Я хотів стати схожим на Стівена, але я й уявити собі не міг, що я буду сидіти з ним в одному ресторані.

Так ось сиджу я в ресторані зі своєю красунею дружиною і бачу за кілька столів від нас сидить Стівен! Звичайно, не такий підтягнутий і молодий, але все той же Стівен. Коли я його побачив, ми вже було збиралися йти, але я не міг піти, не підійшовши до свого кумира дитинства. Стівен сидів у колі сім’ї і вечеряв. Мені довелося сидіти ще близько години, і чекати, коли він закінчить свою вечерю. Я дуже не хотів підходити до нього як усі його фанати і настирливо щось його просити. Думав типу випадково зустріти його, виходячи з туалету, наприклад, і випадково завести розмову. Оскільки він і не думав виходити з-за столу, мені довелося-таки підійти і попросити зробити з ним фото. Звісно, я почекав, поки він перестане їсти. Підходжу до столу, ввічливо перепрошую, що відволік,і питаю, чи можна зробити з ним фото. Повертається його дружина, і каже:

– Ви що, не бачите, він їсть?

Він подивився на мене, і начебто попросив вибачення за свою стервозну, в моїх очах, дружину. Бо він точно вже закінчив їсти. Не завжди зустріч із кумирами вашого дитинства виглядає так, як ми їх собі уявляємо.

Отже, я навчався в училищі на кухаря. Через два роки теорії мене відправили на практику в італійську піцерію. Після двотижневої практики мене не хотіли відпускати з того місця, і домовилися з класним керівником моєї групи, за якісь регулярні комісійні «ретро бонуси», як у нас їх називали, залишити мене на постійну роботу. Я був шалено задоволений, бо з самого дитинства я, як і багато дітей, хотів мати свої гроші, на які можна купити якісь нові речі. Щоб подобатися дівчатам, і за нагоди, мати можливості кудись їх запросити. Приблизно через місяць, я зустрів дівчину на пляжі, яка була гаряча штучка! Я час від часу повертався в її бік, і бачив, що вона від мене погляд не відводить. Я й гадки не мав як з нею познайомитися. Я просто взяв і окропив її, коли вона заходила у воду. Вона засміялася і, продовжуючи розмову, залишила мені номер свого телефону. Я тоді ще пам’ятаю записував його ручкою на паперовий листок. А щоб зателефонувати їй, мені потрібно було йти до друга і просити зателефонувати з його домашнього телефону. Усе було набагато складніше, але й цікавіше, ніж зараз. Ми поїхали на модну дискотеку. Я до того моменту відклав пристойну суму за моїми мірками. І ми вирішили перекусити в ресторані, що був неподалік. Ця пристойна дівчина випила стільки мартіні, що я прямо почав боятися йти з нею на саму дискотеку. Я часто потрапляв у ситуацію, коли сидів за столом із дівчиною і нічого не їв, переживаючи, що не вистачить заплатити за стіл. Тепер я розумів, що не даремно. Я ніколи не брехав з приводу свого матеріального становища. Ніколи не говорив, як багато хто в тому віці, що був онуком, племінником або навіть дитиною з багатої сім’ї. Природно, що я, втративши голову, всі накопичення злив менше ніж за тиждень. І зрозумів, що потрібно щось робити… Коли дівчина зрозуміла, що я не жартував з приводу того, що я далеко не багатий, а навіть навпаки, полюбила мене ще більше. Вона стала скромніше поводитися в закладах. Мій зовнішній вигляд завжди вводив людей в оману при першій зустрічі, оскільки, почавши заробляти якісь, але свої гроші, я намагався мати вигляд з голочки. Я завжди вважав, зовнішній вигляд – це візитна картка. Так влаштований наш світ. Завжди зустрічають по одягу. Тому зовнішній вигляд для мене був до того важливий, що я аж закипав, коли хтось наступав мені на ногу. Як і багато дітей, я терпіти не міг читати що-небудь. Не важливо книжки чи журнали. Тож про бізнес або будь-які наближені речі мені знати нізвідки було. У моєму чорному районі, як я його називав, складно було зустріти якихось бізнесменів, щоб дали кілька уроків, настанов на життя. А ті, хто були малими підприємцями, спілкувалися тільки із собі подібними, на жаль. Я знав, що я все одно рано чи пізно прийду до успіху. Я з самого дитинства виявляв підприємницьку жилку. Цей друг Денис Дебілкін, був у всьому лайні поруч зі мною. Він був жадібний, брехливий і хитрий ублюдок, але практично завжди був поруч. Він жив так само бідно, як і я. Гроші у нього водилися частіше, ніж у мене, але він був такий жадібний, що, купуючи арахіс у шоколаді, він завжди казав:

– Це я мамі купив!

Щоб з’їсти це тишком-нишком, і не ділитися. Ми знайшли хлопчину, у якого батько був водолаз, і в нього водилися завжди грошенята. Він був набагато молодший за нас, і природно, що його не відпускали далеко від дому нікуди. Нам же завжди було «море по коліно». Ми могли поїхати куди завгодно і коли завгодно. Наші батьки не переживали за нас. У моїх батьків був інший метод виховання.

– Роби що хочеш, але вчися добре! І тоді ти не станеш схожим на мене. Казав мені мій батько. Але при цьому ніхто навіть не перевіряв щоденник.

У мене батько був наркоман, хоч і був хорошою людиною. Як я колись вважав. Тож у мене був живий приклад, чого не потрібно робити, щоб не стати таким самим… Отже, ми їхали на ринок, купували різні петарди, феєрверки, за оптовими низькими цінами, і привозили цьому татовому синку в десятки разів дорожче. Скажіть, що це не чудова бізнес-модель? Ми жили на вулиці по сусідству від найбільшої наркоманської точки в місті. Там наркомани як мурахи виповзали з мурашника. Причому в тій самій кількості. Кілька разів із моїм другом Денисом на прізвисько «дебілкін» (так його старші прозвали, оскільки він був тупуватий) їздили на базар, купували насіння, шоколадки, цукерки та різні солодощі. Брали ящики з-під пляшок, клали на них коронку, викладали все, що купили, у вирі наркоманської метушні, і торгувалися втридорога, бо знали, що всіх «наркош» після того, як вколються, пробиває на солоденьке. Я завжди легко знаходив спільну мову з будь-якими дорослими людьми. Оскільки я познайомився і вже знав одного з тих наркобаронів, ми єдині кому дозволяли там торгувати дурницями, які ми закуповували. Тривало це не довго, бо кілька разів повз нас проїхали сусідські дівчатка з більш заможних родин на рожевих і червоних велосипедах. Як зараз пам’ятаю, як нам доводилося ховатися, щоб нас не помітили. Ми вирішили не ризикувати, і не продовжувати наш бізнес. Я ніколи не брехав, що я з багатої родини, але мені неймовірно соромно було показати, де я живу, і я цього не робив. У мене був кутовий будинок із дерев’яним парканом. Якщо можна так сказати. Він був із поодиноких гнилих нефарбованих дошок, які відгиналися через одну як у старих мультфільмах, де собаки проходять.

Цей паркан ледве тримався. Коли був вітер, я постійно виходив перевірити, чи не валяється паркан посеред вулиці, і кріпив його як міг. Дібілкін знав, що мені ті дівчата дуже подобалися, і я був їм симпатичний.

Він із ними часто катався на велосипеді, в той час, поки я сусідам зривав усю черешню з дерева. Замість на пару відер цієї ж черешні. Після того як нарвав черешню, я йшов додому, чорномазий, як «Мауглі», з двома відрами черешні. Кожне відро, було як половина або три чверті мене самого. Можете уявити цю картину. Зріст у мене завжди був, так би мовити, не дуже високий. Повертаю за ріг і бачу, навпроти моєї хвіртки, сидить Дібілкін із цими дівчатами на велосипедах і чекають, поки я прийду. Цей підлий виродок знав, що після цього я буду некомфортно почуватися і перестану з ними спілкуватися. Варто було трохи посваритися з ним, і він весь час якось так низько, всіляко намагався принизити мене. Я завжди його трохи побоювався, оскільки він був старший за мене і набагато більший. Тож мені просто доводилося терпіти, максимум словесно його принизити. Мауглі з відрами черешні зайшов у двір спокійно, не подаючи виду тривоги. Але зайшовши в будинок, якщо його можна так назвати, став ревіти як дівчинка. Не потрібно було навіть близько підходити до паркану, щоб побачити, ту величезну гору сміття у дворі і як бідно я жив. Мене мама запитала:

– Що сталося? Чого ти плачеш?

Я часто говорив таку фразу:

– Навіщо ви мене народили? Щоб я соромився і страждав?

Не можу повірити, що я був таким квачем і плаксою. Я все життя почувався не з того світу. Наче на заводі, у відділі з розподілу дітей у сім’ї, просто сталася помилка, і я не туди потрапив. Я знав, скільки себе пам’ятаю, що я точно виберуся з цього злидарства, і що я точно не частина того і тих, хто мене оточує. Я твердо вірив, що випаде шанс, у потрібний час і в потрібному місці. Я настільки знав, що це не моє все навкруги, що, коли не стало моїх батьків, я одразу вирішив: «Пора продавати цей дім хоч за 5 баксів, і валити якнайдалі, тільки щоб туди в жодному разі не мати змоги повернутися». Я виставив будинок на продаж за 27 000$, не маючи на нього документів, крім будинкової книги, яка була оформлена на мого дядька. Того самого дядька, який після смерті батька, подзвонив і сказав зробити йому ключі від будинку, або він приїде і викине нас із дому. Дядька, після служби в армії, просто прописали у нас у хаті, що умовно, належала моєму батькові, для того, щоб дядько не був БОМЖом документально. А цей шматок лайна нас вирішив викинути з дому за тиждень, після смерті батька.

Коли приїхав дивитися будинок черговий клієнт, я говорив, що всі документи в порядку, і можна укласти угоду в будь-який момент. Це був перший клієнт, який погодився зайти подивитися будинок. Усі попередні, могли максимум зазирнути на подвір’я, вибачитися, розвернутися і піти. Я вирішив, що ось клієнт готовий дати ці 5$))) Але якщо він буде готовий дати більше, мені це потрібно відчути. Я бачив по його очах, що мужик хитрий. І я не помилився. Він намагався ціну опустити всілякими способами. Ми почали торгуватися, і скинули ціну до 26 000$. Потім він сказав:

– У мене є 5000$, і автомобіль у салоні на продажу. Можу дати завдаток 5000$ і, після продажу автомобіля, решту грошей.

Я зрозумів, що «кабан у ямі». Я поцікавився, яка машина в нього продається. Він одразу вирішив впарити тачку маленькому пиздюку, який явно нічого не розуміє. Він описав цей Lexus, як найідеальнішу машину для мене. Так само як я йому описав історію про купівлю будинку.)) Я їхав із ним до салону, знаючи, що я візьму цю машину, не маючи значення, в якому вона стані, бо суть була, довести угоду до кінця, і не втратити цей шанс. Я то пам’ятав, що готовий був продати його за 5$. Головне не безкоштовно віддати. А за тачку круту і 5000$, так тим паче.

Ви думаєте, як я збирався продати будинок? Природно, що в мене не було грошей, щоб зробити документи на нього. Я з самого дитинства намагався дивитися на кілька кроків наперед. Намагався зрозуміти, які люди можуть мені стати в нагоді в житті, і які можуть бути корисними. І мені це корисно донині. Я коли робив якісь довідки до школи, приходив до домоуправу (так місце називалося, в якому видавали різні довідки за місцем проживання, включно з будинковими книжками, що були підставою для подачі документів на узаконення будинку), завжди посміхався жінці, років 50, що виходила з одного з кабінетів, і казав їй усілякі компліментики. Вона мене обожнювала і завжди мені посміхалася у відповідь. Сидить у кабінеті, шишка), моє мислення було таким. Вона часто запитувала:

– Чого це ти сидиш у черзі? Ану заходь, все зробимо.

Як ви вже розумієте, бити люб’язним і моторним необхідно завжди. Мені це стало в нагоді. Коли клієнт запитав, як будемо переоформляти будинок, я сказав, що немає проблем. Пишемо розписку на завдаток, йдемо в домоуправу, прописуємо вас, виписуємо нас, а потім ви на підставі цих документів, робите всі інші документи. Я розумів, що я не можу так зробити, тому що я навіть не прописаний у цьому будинку, не те, що я за цією книгою, з моїх слів, там був господар. Отримавши завдаток, я зрозумів, що потрібно тепер розв’язувати задачу, яка виникла. Я пішов в домоуправу, і сидів у черзі в один із тих самих кабінетів. Але, на жаль, ні до тієї жінки, з якою в мене вже контакт був налагоджений.

Там було всього два або три кабінети, і я завжди її зустрічав, коли приходив до домоуправу. І природно, цього разу я знову зустрів цю жінку. Вона, як зазвичай, була вся в золоті і на макіяжі. Після моїх звичних для неї комплементів вона розтанула, і як за відпрацьованою і запланованою схемою, сказала не сидіти в черзі. Завела в кабінет, у якому вона не сиділа, і сказала все зробити, що я попрошу. І вийшла з кабінету, посміхаючись мені. Тут я і очманів, коли дізнався, що вона начальниця цього місцевого управління. Вона сказала зробити все що попрошу, і не підозрюючи про те, що я можу попросити. Я прямо запам’ятав урок на завжди. Само собою її підлегла, подумавши, що я її син, онук, племінник, була готова до будь-якого прохання, навіть не зовсім законного. Звали жінку, до якої мене завели, Вікторія Семенівна. Я виклав їй як є, і сказав, що щойно втратив батьків. Мета була подружитися. А оскільки Вікторія Семенівна знала, від кого я, вона сама цю мету переслідувала. Навіщо, запитаєте, мені дружити з Вікторією Семенівною? Щоб у неї не виникло бажання перепитати, чи дійсно мені можна зробити все, що я попрошу. І я вирішив її заплутати трохи глибше. Я їй сказав, що продаю цей будинок, для того й роблю всі ці документи. І хотів би віддячити їй за допомогу і за швидкість, про яку прошу, давши 5% від продажної ціни. Отримавши таку щедрість, Вікторія Семенівна і не подумає перепитувати начальницю дозволу) Цей урок я запам’ятав на все життя. «Будь щедрий на посмішку людям, які тебе оточують», адже не знаєш, чи стане в нагоді тобі та чи інша людина в подальшому. Я встиг все провернути за 2-3 дні так, що мій дядько, моральний виродок, не встиг і зрозуміти, що сталося)) Так почалася нова глава мого життя. Я отримав шанс і не мав права перед самим собою облажатися. Я по справжньому вирвався у відкритий океан, де мені довелося знайомитися з абсолютно іншими людьми і новими правилами.

У той момент я зустрічався з дівчинкою, яка працювала в компанії з продажу готового бізнесу. Їй попався бізнес-план якогось ігрового клубу, який був на папері дуже перспективний. Його вартість становила 50 000$. У мене на той момент були тільки ті 5000$, які потрібні були для оплати квартири орендованої, їжі та бензину для моєї нової тачки). Тачка стала для мене перепусткою і візитною карткою для знайомства з людьми, що стоять на наступній «сходинці».

У моїй голові відбувався постійний пошук алгоритму успіху, пошук корисних знайомих і пошук потрібної стратегії для купівлі цього ігрового клубу. Будучи балакучим і де моторним хлопцем, я паралельно працював в Агентстві знайомств, допомагав українським дівчатам і американським хлопцям знайомитися. Мені постійно доводилося сидіти в популярних соціальних мережах і знаходити дівчат, які хотіли б зареєструватися у нас в агентстві для знайомства з американцями. Ми на цьому заробляли. Потрібно було підбирати до кожної дівчини свій підхід, щоб її вмовити зареєструватися у нас в агентстві. Я, звичайно ж, відточив своє вміння на той момент практично до ідеалу. Само собою, це не та справа, в якій я бачив себе в перспективі. Я, проводячи чергову ніч у пошуках клієнток для сайту, натрапив на одну дівчину, з якою зустрічався один мій знайомий. Андрій мені розповідав, яка в неї багата сім’я і яка ця дівчина розумна.

«Роби що-небудь, і щось точно вийде». Такого гасла я дотримуюся з малих років, і донині. Не потрібно сидіти на місці й чекати, поки прийде ідея, підвернеться шанс, постукає удача в двері. Їздити на машині, кататися на велосипеді, гуляти в нових місцях потрібно завжди. Виходити із зони комфорту, і бути уважним до дрібниць і деталей, що тебе оточують. У твоїй голові відбувається постійна робота, аналіз по баченого, почутого, і тебе в результаті відвідує ідея для створення бізнесу. Ти заводиш нових знайомих і це твоє подальше зростання.

У той час я багато читав бізнес літератури і психології. Я, правду кажучи, і по сьогоднішній день це роблю. Перша моя книжка була Бізнесмена Дональда Трампа. Вона називалася «Чому ми хочемо, щоб ви були багаті». У цій книжці багато розповідалося про недоліки шкільної освіти, з чим я згоден. У школі пояснюють весь час про те, що потрібно добре вчитися і в тебе вийде домогтися гарної стабільної роботи. Нас із раннього дитинства готують стати найманим персоналом. Але жодного слова не говориться про те, що ми можемо і повинні створювати компанії, холдинги, корпорації. У школі немає фінансової освіти, і я вважаю це величезною помилкою. У книзі Дональда Трампа немає складних формулювань, і хитромудрих, незрозумілих описів чого-небудь.

Для такого як я це була ідеальна книга, щоб почати читати бізнес-літературу. Як би дивно не було, але батьки так і не змогли мені донести сенс фрази, яку я багато разів чув, зокрема й від них

– «з ким поведешся, від того й наберешся». А саме книга Дональда Трампа розкрила цю фразу на всі 100%. Він чітко описав як це виглядає, і я почав помічати, що в житті, як і в школі, люди групуються за спільними інтересами. Спортсмени до спортсменів, зубрилки до зубрилок, ледарі до собі подібних. Так само і в дорослому світі. Тільки вибір робиться вже більш усвідомлено.

Якщо спілкуєшся з п’ятьма мільйонерами, станеш шостим.

Якщо спілкуєшся з п’ятьма жебраками, станеш шостим.

І я став цілеспрямовано дружити з успішними і потенційно успішними людьми. Я написав у соціальних мережах колишній дівчині мого товариша якусь вигадану нісенітницю, але яка дозволить мені зачепитися за розмову. Точно не пам’ятаю, але якщо не помиляюся, та фраза була типу:

– Уяви, ти мені приснилася сьогодні.

Вона зацікавлено поцікавилася, що ж у тому сні відбувалося? І тут вже моя фантазія мене не підвела. Я холодно відповів, щоб не хвилювалася, вона уві сні поводилася пристойно. Снилося, що ми купували PS клуб разом. Вміст цього сну, найімовірніше, наслідки того, що я вчора весь день витріщався на Бізнес-план саме цього клубу, що був уві сні)))).

– У мене якраз багато зараз вільного часу з’явилося, ну-ка розповідай, що за PS клуб?

Точне формулювання втрачено, але суть була такою.

І тут, коли кабан у ямі, справа техніки. Я їй розповів усе в фарбах, як розписано в цьому Б-П. Кіра Леонідівна дуже зацікавилася. Ми почали детально обговорювати цей клуб, поїхали його дивитися, але, як і раніше, у мене не було плану, де і як я зможу знайти вже навіть не повну суму на купівлю цього стартапу, а половину. Як говорив в одній зі своїх книжок Діпак Чепра, якщо проблему розв’язати не можеш, хоч як би сильно не старався, відійди від неї і дозволь силі наміру її вирішити за тебе. Я дав можливість повірити продавцеві PS клубу, що я можу собі дозволити купити цей клуб, дав можливість повірити Кірі Леонідівні, що можу його купити, і сам у якийсь момент повірив у це. Все складалося дуже непогано за розповідями цього продавця, що продавав нам кота в мішку. Він нам показував чудові цифри і динаміку зростання прибутків цього PS. І він проговорився, що йому терміново потрібно продати його, оскільки великі плани і потрібно переїжджати в інше місто. Тут то я і побачив можливість для себе, за що можна зачепитися. Я дотримуюся гасла: «Все що відбувається, відбувається на краще». Завжди намагайтеся бачити, чим склянка заповнена наполовину, а не на те, що вона наполовину порожня. У нього немає часу, щоб довго продавати бізнес, отже, у мене не так багато часу, щоб знайти суму грошей на купівлю моєї частки. Так, на жаль, думає більшість. Я ж у той момент побачив, що продавцю потрібно продати, і немає достатньо часу, щоб відстоювати всі свої побажання до угоди. Ми порадилися з Кірою Леонідівною кілька хвилин і вирішили, що варіант дуже гідний, але не перевірений. Кіра сказала, що готова оплатити 60% від вартості.

І мене осінило. Я запропонував їй її грошима оплатити аванс за клуб і другу частину оплатити через 2 місяці після того, як всі цифри, що написані в тому БП, підтвердяться. Мені залишалося два місяці, щоб назбирати ці гроші. Але клуб, по суті, був уже наш. Жодного долара не витрачено, бізнес придбано. Спасибі Дональду Трампу! Через якийсь час ми переконалися в тому, що клуб не розвивався так швидко і динамічно, і ми не стали виплачувати решту грошей за нього. За кілька місяців я віддав Кірі половину від тієї суми, що вона заплатила, і насолоджувався своїм бізнес первістком. Все це сталося дуже просто, швидко і легко. А спочатку, коли я прочитав той БП і побачив суму в 50 000$, яку просили, я мало не зламав голову, де мені їх роздобути. Трохи стримав запал, відпустив ситуацію, зменшив значущість бажаного і дозволив собі мати. Не бійтеся хотіти і дозвольте собі мати…

З PS клубом я став справжньою гордістю навіть для самого себе. Це був бізнес не такий великий, але для мене це була величезна перемога. Це був 2012 рік і мені було 24 роки. Мені хотілося розповісти і похвалитися кожному перехожому. Хотілося покататися на машині районом, витягнувши середній палець на руці з вікна вище, щоб усі, хто не вірили в мене, заткнулися!)) Я був емоційно на такому підйомі, як «Роккі Бальбо», коли зміг пробігти велику дистанцію і забігти на сходи під час тренування). Ти відчуваєш, що ти нарешті намацав хвилю успіх у , і треба цей шанс не проґавити. Мені було 24 роки, у мене був свій ігровий клуб, у мене був додатковий дохід в агентстві знайомств, який до того ж дуже динамічно зростав, і крута тачка. Але я був усе ж таки тією маленькою людиною, про яку ніхто не чув. Мене це завжди трохи напружувало. Я все життя займаюся спортом і звик до духу суперництва. У цьому випадку мій суперник – це моє его. Насолоджуватися перемогою, це не моє. Я завжди в напрузі і завжди переживаю, а раптом щось трапиться і завтра все завалиться? А куди мені йти? Що робити? Хто мені допоможе, якщо в мене немає ні родичів, ні батьків? Я був на дні і повертатися назад точно не хочу. Ці думки мене зрідка відвідують і зараз. Але що більше я читаю і прислухаюся до своєї дружини, то я стаю спокійнішим і впевненішим у собі. Коли ти на дні, тобі нічого не страшно. Коли ти трохи виринув, на дно повертатися вже не хочеться, і ти починаєш годувати свої страхи. Пройшовши певний шлях і прочитавши певну кількість книжок, я з радістю дам вам рекомендацію на прочитання книжок для можливості справлятися зі своїми страхами. Насамперед, прочитайте кілька книжок про Діпака Чопри, а також Володимира Зеланда «Трансерфінг реальності».

Ці книги чудові. В них ви знайдете для себе багато цікавого і пізнаєте самого себе. Якщо ви в злагоді із самим собою, то з бізнесом, дружбою або особистим життям, ви будете легко справлятися.

У 2012 році, коли племена «Майя» пророкували кінець світу, я вперше за своє життя виїхав за кордон. Нагадаю, коли мені було 16 років, у мене, у мами, тата, сестри, взагалі не було паспортів. Ми були як справжнісінькі українські цигани. У 16 років я зав дяки своїй спритності та винахідливості, ну і трохи корупції, зробив паспорт своїй матері, і собі відповідно. Навіщо, на той момент, не розумів, оскільки я був один раз в іншому місті за все життя. Закордоном і не пахло. Намір. Був намір. Це був Дубай, АОЕ. Це був інший світ, інший вимір! Я був у шоці, у захваті, в екстазі… Це було щось нереальне. Цей світ не був схожий ні на що. Блиск і розкіш того місця зашкалював. Емоції мене переповнювали. Хотілося зробити свій внесок і стати частиною цього прекрасного. Я їздив по всьому Дубаю, з відкритим ротом від захвату. Ми з моєю дружиною від самого нашого знайомства в усьому були однією командою і переслідували завжди одну й ту саму мету. Швидше, вище, сильніше. Втім, як і весь настрій Дубая. Найвищі фонтани у світі, найшвидші американські гірки у світі, найвища будівля у світі, найбільше колесо огляду, і багато іншого. Там була незліченна кількість дорогих, ексклюзивних автомобілів на кожному розі. Ми, прочитавши про економіку Дубая, побачили, що 90% економіки становить туризм. Що ми можемо придумати і дати туристам, крім того, що вже є в цьому місті, думали ми. Приїхавши назад в Україну, в місто Одеса, де я народився і жив, я сів у своєму кабінеті в офісі і почав вивчати правила побудови Бізнес-плану. Дружина мені запропонувала продумати і розвинути ідею, пов’язану з ексклюзивними і дорогими автомобілями для Дубая. У тому місті кожен мешканець вважав за потрібне виділитися, красивою, дорогою, ексклюзивною тачкою. Ми придумали створити БП для торгового центру для дорогих автомобілів, з усіма світовими представниками тюнінгових доопрацювань автомобілів. «Toretto Emirates». Загальна вартість інвестицій, яка необхідна для запуску цього проєкту, становила 12 млн. доларів. Це був за проєктом найбільший автомобільний торговий центр у світі. Його пасивний прибуток на старті становив від 500 тис. доларів на місяць. Окупність проєкту за 2 роки. Дуже приваблива перспектива. Ми полетіли через кілька місяців, після того як закінчили бізнес-план, у Дубай у пошуках інвестора. Перші кілька зустрічей були безуспішними.

І на 7-му засіданні ми зробили це. Ми продали цю ідею за 3 млн доларів і 5% від прибутку. Більше я не працював. Звучить непогано, але нудно. Цей бізнес-план і донині (2022) не знайшов свого власника. А звучало не погано, так?

Є завжди і злети, і падіння. Важливо бачити в будь якому падінні можливість і при кожному злеті не грітися довго в променях слави. Життя – це рух і азарт до перемог. Якщо ти не готовий працювати все життя і йти на гору без зупинки, приймаючи важкі поразки і солодкі перемоги, роби, як тебе вчать в школі, і працюй все життя на стабільній роботі, витрачай не більше, ніж можеш собі дозволити, і чекай на спокійну старість та соціальне забезпечення, сподіваючись, що в старості про тебе подбає держава. Якщо тебе це влаштовує, закривай цю книжку. Для тебе тут немає нічого корисного.

Лопни, але тримай фасон

З ранніх років мене не влаштовував безлад. Все має лежати на своїх місцях. Я настільки любив чистоту і пунктуальність, що в мене виробилося автоматичне відчуття встигнути, щоб не запізнитися. Хотілося бути скрізь одночасно, щоб не пропустити щось значуще, і що допоможе змінити моє життя кардинально. Бути успішним я не вибирав у якому саме напрямку. Бути успішним у всьому або навіщо воно все? Так для себе я визначив ще в юнацькому віці. Однозначно в цьому мені допоміг мій спортивний спосіб життя. Любов до спорту була у мене ще з раннього дитинства. Спорт – це виховання характеру, насамперед, це дисципліна. Наполегливість, порядність, дисципліна, охайність, працьовитість, пунктуальність, оптимістичність, і трохи гумору. Це базові ази, з яких я рекомендую починати. У будь якій ситуації, навіть несприятливій на перший погляд для вас, вчіться бачити плюси. Це вам дасть змогу сфокусуватися на успіху. Як? Що мені це дає, і що я можу від цього отримати? Запитання, які ти ставити повинен собі постійно. Дружба, гулянки, знайомства, навчання і будь-який час проводження має регулярно чути від вас запитання, що я від цього можу отримати. Гуляючи з хлопцями і друзями, які мислять, що я ще встигну напрацюватися, коли мені буде скільки-то років, не мій варіант, і вам не рекомендую. Якщо ви не геній, який планує створити велосипед, або стати вченим у певній науці, вам потрібен нескінченний потік нових і нових знайомств. Де б ви не були, будьте в пошуку нових знайомств і нових пізнань. Знайомства з корисними людьми вас наближають до успіху. Тут як у боксі або в будь-якому спорті. Дуже самовпевнено намагатися вирубати противника з одного удару або, отримавши м’яч, бити відразу по воротах. Дуже мала ймовірність успіху. Не можна мати одного корисного друга, вашого однодумця і вважати, що ви самодостатні й станете успішними.

«З миру по нитці, голому сорочка». Проеціюйте на своє життя і збирайте пазл успіху. Таким мисленням ви правильно будуєте своє коло спілкування. Спілкуючись із другом чи товаришем, який цілий день грає в комп’ютерні ігри, і не вилазить із дому, багато корисним він вам не стане. Хіба що у нього батько чи мати не бізнесмени. Що вам від того, що його батьки бізнесмени? Вони ж не твої батьки. Навіщо їм тобі допомагати в чому-небудь, якщо їм є кому допомагати. Допоможи своєму другові або товаришеві стати кращим в очах його батьків, і щоб вони побачили, хто йому в цьому допоміг. Перший крок зроблено, і ви заручилися довірою батьків свого друга.

Розуміючи, що ви правильно мислите і позитивно впливаєте на їхнього сина чи навіть доньку, батьки будуть як друга вас ставити за приклад. Це маленька перемога. Сукупність маленьких перемог, принесе вам велику перемогу. Спілкуючись із невдахою, ви переносите себе на лінію невдачі й навпаки. Зробіть свого товариша або друга успішнішим, і перебуваючи поруч, ви себе будете переносити на лінію життя перемог і удачі.

Успіх – це не біла смуга удачі, це спосіб життя. В дитинстві, на вулицях, де я ріс, я був практично найбіднішим. Мій батько був наркоманом і всі сусіди це знали, мати часто дуже через це багато випивала. Сім’я, з якою багато сусідів не дозволяли дружити дітям. Ми завжди хочемо для наших дітей найкраще. І з самого дитинства я намагався здобути прихильність старших будь-якими способами. Ми все дитинство з моїм другом проводили на спортивному майданчику, де були турніки і бруси. Мій сусід, «Дядя Серьожа», був дуже міцний мужик, і недбало ставився до мене зі зрозумілих причин. Син наркомана. У нього була одна дочка і не було дружини. Ми з моїм другом Дебілкіним були найміцніші хлопці нашого віку на районі. Ми жартували над багатьма слабкими хлопцями. І прогулюючись районом, ми побачили якогось нам незнайомого щуплого хлопця з очима, як у мопса, що дивилися в різні боки. Ми і над ним жартували частенько. Мопсику, ти як сюди забрався? І тому подібні жарти. І в один момент, я зрозумів, що це син жінки, яка стала для «Дяді Серьожі» дружиною. Дядя Серьожа мені подобався попри те, що він мене недолюблював. У нього був свій бізнес, продуктовий магазинчик, і він був начальником охорони найбільшого ринку в Європі. Я хотів, щоб він зі мною дружив. Навіщо, що мені це дає? Поки не зрозуміло, але як каже мій друг зараз, «це точно плюс, а не мінус». Я перестав жартувати з мопса, і покликав його з нами на спортивний майданчик. Малий виявився зовсім не поганим хлопцем. Дядя Серьожа побачив це, і зрадів, що його не рідний син почав приживатися до місцевого соціуму. А відповідно ймовірність того, що його нова тоді ще не була дружина, не поїде назад у село зі своїм сином, бо він не зміг прижитися на новому місці. Звали мопса Саша. Ми з Сашком пішли в тренажерний зал, і він почав займатися спортом. Ви ж розумієте, що Дядя Серьожа це дуже оцінив. Дядя Серьожа серйозний спортсмен, і мені здавалося, що він Сашу сам недолюблював, оскільки він був антиспортивним. Але він любив його матір, і тут нічого не поробиш. Заходячи вкотре з Сашком в магазин його батьків, його мати мені подякувала за те, що її син нарешті зайнявся спортом, а Дядя Серьожа попросив натиснути на нього добряче, і не давати спуску в залі.

Дядя Серьожа мене полюбив. Він побачив, що я не курю, не п’ю, займаюся спортом. Я повна протилежність моєму батькові. Я вже не був сином наркомана. Я був другом його сина. Сім’я Дяді Серьожі була однією з найзаможніших сімей на районі. І друзі в нього були сусіди з аналогічних сімей. Побачивши, що син Дяді Серьожі дружить зі мною, і я часто виходжу з їхнього будинку, стали не те що б не так проти моєї дружби з їхніми дітьми, а почали ледь не просити подружитися з їхніми дітьми. «З миру по нитці – голому сорочка», пам’ятаєте? Я заробив собі репутацію і багато знайомих дорослих людей. Намагатися бути найкращим у всьому, значить збирати біля себе собі подібних. Люди, які грають в ігри, обговорюють ігри, бізнесмени обговорюють бізнес, песимісти обговорюють, хто винен у їхній невдачі, успішні люди обговорюють свої перемоги. Зосереджуючись навіть на найменших перемогах і не думаючи про негатив або про те, що у вас щось може не вийти, ви себе переносите на лінію успіху. Абсолютно все знаходиться у вас у голові. Інвестуйте час у свій саморозвиток. Постійний потік нової інформації змушує ваш мозок постійно працювати. У моєму випадку це читання бізнес-літератури, психології та духовних книг. Наприкінці книги, подивіться список рекомендованої мною літератури.

Вивчення мови тіла дуже і дуже цікава річ. Прочитавши про мову тіла, я почав спостерігати за оточуючими і бачити набагато більше, ніж бачив раніше. Наприклад: схрещені руки на грудях – спроба створити перед собою захисний бар’єр, що закриває від надмірної уваги. Руки за спиною, здебільшого, використовують впевнені в собі люди або люди владних професій. Це лише два приклади з мільйона можливих у мові тіла. Маючи ці знання на озброєнні, прочитавши мимовільні автоматичні рухи тіла свого співрозмовника, ви з легкістю зрозумієте, що він, приміром, не дуже добре або, навпаки, сприймає інформацію, отриману від вас. Ви вчасно помітите те, що підібрали правильну або неправильну тактику, не доводячи розмову до точки безповоротності. Найкраща інвестиція, це у свій саморозвиток. Це не тільки необхідно робити, я вважаю, це шалено захоплююче і цікаво. Розуміючи, як влаштована свідомість середньостатистичної людини, ви зрозумієте, як можна впливати і керувати людиною, не маючи над нею влади. Люди здебільшого з самого ранку і до пізнього вечора рухаються автоматично і не усвідомлено. Так влаштований наш світ. Подивіться живий приклад, який ви часто зустрічаєте на дорозі. Ви бачите, попереду себе тягучку, і ввімкнений поворот автомобіля, який їде перед вами, що ви робите? Ви вмикаєте поворот і прямуєте за ним, думаючи, що попереду немає проїзду через аварію, наприклад. За вами водій робить те саме, що і ви. І за ним усе буде так само.

Скільки разів ви бачили припаркований автомобіль, що стоїть біля тротуару перед поворотом без ввімкнених аварійних сигналів і без водія всередині, а за ним зібралася вже купа автомобілів, що стоять у черзі і чекають поки перший автомобіль поверне. Але вони не бачать, що в першому автомобілі немає водія, а водій, який стоїть за ним, неуважний і не помітив цього. Всі інші водії, що стоять у заторі, рухаються інстинктивно, використовуючи «народний доказ». Це загальноприйняті правила народом. Якщо 1000 осіб і 990 із них каже, що білий колір – це не білий, а зелений, то решта 10 осіб називатимуть цей колір теж зеленим. 10 осіб покладатимуться на знання більшості. Така сама ситуація на дорозі, де утворився затор. Водій автомобіля бачить, що всі перестроюються в правий ряд, отже, вони щось знають, а він не бачить і не знає, тому рухається за іншими. Це стадницька інстинктивна поведінка керуючись народним доказом. Знаючи ці та інші дрібниці, ви зрозумієте, що найважливіше, що ви можете зробити для свого успіху, це інвестувати у свій саморозвиток. Потрібно стежити за своїм зовнішнім виглядом. Він має бути бездоганним завжди. Зовнішній вигляд – це ваша візитна картка. Приходячи на зустріч у діловому костюмі, ви позначаєте, що ви тут у справі, а не просто зайшли з пляжу переговорити по-швидкому. Зайшовши на зустріч у шортах, капцях і панамці, ви, найімовірніше, не розташуєте до себе співрозмовника сприятливо. Ви завжди маєте розуміти, де б ви не перебували, ваш зовнішній вигляд говоритиме за вас до того, як ви почнете говорити. А в разі, якщо ви безглуздо виглядаєте і неохайні, ви можете і не отримати можливість говорити. Працюйте на свою репутацію, а репутація працюватиме за вас. Як у випадку з Дядьком Серьожою. Я заручився його підтримкою і прихильністю, і люди, побачивши це, інстинктивно мені хочуть довіряти і спілкуватися зі мною. Кожна людина у світі знає президента через 4 рукостискання. Ваша репутація – це фундамент вашого успіху. Не дозволяйте собі, допустити не кришталево чисту репутацію.

Ти там, де ти маєш бути

Дуже довгий час я думав, що я не на своєму місці. Років до 25, напевно, мене це почуття переслідувало. Коли мені було 6 років і я продавав насіння в наркопритоні, коли мені було 11 і я працював «біч боєм», коли мені було 12 і я працював вантажником на заводі «Водограй» з виробництва води, коли було 14 підпрацьовував будівельником у підземному переході, де ходили студенти без зупинки, і навіть коли було 18 років, я працював на СТО маляром, так само розумів, що це точно не моє місце.

2007 р.

2007 р.

«Я не тут маю бути. Це просто безвихідність. Те місце, де життя змусило бути.»

Приблизно така фраза у мене в голові звучала час від часу. Насправді, до 18 років, на СТО маляром, була моя найкраща і улюблена робота. Мені шалено подобався сам процес і той момент порівняння, коли приїжджає побита машина, і за кілька днів або тижнів, залежно від ушкоджень на ній, виїжджає ідеально рівна, блискуча цукерка, від якої у власника знову течуть слинки. Я відчував, що створюю щось нове. Пропрацював я на СТО 3 роки. Це був мій найдовший період на одній роботі. Зараз розумію з якої причини так сталося. СТО знаходилося в пішій доступності від будинку, сам процес мене приваблював, начальника у мене через півроку не стало, точніше наставника. Він не помер. Він просто сказав, що ти вже можеш працювати сам, я тобі більше не потрібен. Оскільки власник СТО був моїм знайомим, ми вчилися в одній школі, мені було дозволено приходити і йти коли захочу. Якби я працював над автомобілями клієнтів СТО, звісно, це не пішло б на користь репутації СТО. Клієнт міг прийти коли завгодно в робочий час станції, і побачити, наприклад, що його автомобілем не займаються. Але це не в моєму випадку. На СТО приїхав одного разу хлопець на автомобілі з виліпленими зі скловолокна бамперами. Його взяли в роботу, пофарбували, і віддаючи автомобіль, сказали не привозити більше такі машини з тюнінгом ручної роботи. Хлопця, що привозив ці машини, звали Андрій. У нього було своє тюнінг-ательє, де він сам цей тюнінг і ліпив. Андрій був молодий, стильний і дуже веселий хлопець, у якого була красива дівчинка, явно грошенята водилися, купа багатих друзів і нескінченний потік тюнінгових автомобілів у роботі. Я єдиний погодився з ним працювати. Річ у тім, що інші малярі не хотіли морочитися і витрачати час на тюнінг від Андрія. Він був, м’яко кажучи, зроблений не дуже якісно. А після фарбування, якщо щось, через деякий час вилазить, на деталях що фарбував маляр, винен хто? Природно маляр. Мене це турбувало найменше за все, якщо чесно. У мене язик підв’язаний як треба, так що я цих моментів точно не боявся. Я взявся за цю роботу і працював виключно з автомобілями, що приганяв мені Андрій. Я з ним хотів подружитися, і працюючи з його автомобілями, я цю можливість отримав). Він був такий самий простий хлопець, як і я, але на років 7 старший за мене і з величезною кількістю багатих друзів, до тусовки яких я мріяв потрапити. Це був дуже веселий період життя, правду кажучи.

Кілька жартів про якість тюнінгу Андрія і ми подружилися. Він декілька разів мене взяв із собою на тусовку, де були його друзі, і, природно, я подружився практично з усіма. Зокрема і з Кірою Леонідівною. На той момент і не здогадуючись, що в осяжному майбутньому вона може стати моїм бізнес-партнером. На СТО я за 3 роки, що там працював, насправді знайшов дуже багато знайомих. Хоч мужики, маляри, що працювали поруч зі мною, працювали вже понад 10 років і говорили мені про те, що з роботи маляра, як правило, пропрацювавши більше року, ніхто не йде. Мовляв, вони так само, як і я говорили, що в будь-який момент підуть від цієї брудної роботи. А за 16 років їхньої роботи на СТО, так і не змогли цього зробити. Ось і ти вже не зможеш. Де ти ще заробиш 2-3 тисячі доларів на місяць? Багатих родичів у тебе немає, щоб прилаштували на хорошу роботу в офіс, тож змирися. Я сміявся їм в обличчя. Вони прямо як із фільму парубоча вечірка у Вегасі «Все, що відбувається у Вегасі, залишається у Вегасі».

Я купив собі спортивний мотоцикл, і потрапив на ньому в аварію. Точніше, мене просто збив автомобіль, поки я спокійно їхав на мотоциклі. Я прокинувся в кареті швидкої допомоги з опухлою головою. На той момент я жив із заміжньою молодою парою на орендованій квартирі. Ми щовечора веселилися і у нас постійно хтось був у гостях. Поки я був на лікарняному, до нас заскочив один хлопець у гості, з яким я так само познайомився на СТО. Він був власником шлюбного агентства. Їздив на крутій машині, ходив у дорогих речах, у сорочках на запонках, ну загалом, видний хлопець. У розпалі вечора він запропонував відкрити філію в його агентстві і піти з брудної роботи маляра. Костя був упевнений, що у мене в цьому бізнесі добре і швидко вийде досягти успіху. Ти балакучий, кмітливий і моторний. Це те, що точно буде корисно в такому бізнесі як шлюбне агентство. Звісно, дивлячись на Костю і побачивши, який він має вигляд, що в нього є, я погодився і пішов із СТО. Костя мав рацію, і я менше ніж за рік досяг обороту своєї філії, трохи більше ніж 10 000$ на місяць. Мені подобалося те, чим я займаюся. І незважаючи на те, що перший час жодної копійки не приносила ця агенція, і гроші практично закінчилися, я мав вигляд як з голочки. Усі, хто працював в офісі, подумали, дивлячись на мене, що, мовляв, ось він, черговий багатий татів синочок. А я тим часом ходив додому пішки з офісу і в офіс. Короткою дорогою, через чигирі та переходи залізничних колій, було всього 4-5 км. Хлопець у штанах, сорочці і туфлях чеше через поля і перевали, уявіть собі цю картину сміховинну. Гроші закінчувалися, з квартири з товаришем і його дружиною, де жили, довелося з’їхати. Повернувся до мами додому в найбідніший район, «цукрове селище», але тримав марку й образ багатого татового синка.

Хоч за все життя я жодного разу не сказав, що мої батьки багаті. Динаміка зростання в агентстві була, і я бачив, що пішки ходити не довго залишалося. Я зробив найкращу філію у Кості в агентстві. Пройшовши чималий шлях, я нарешті опинився в теплому офісі, з гарним доходом і керівною посадою. Ця робота була вже не фізичного характеру. Тут потрібно було думати головою. На ній так само були і злети, і падіння. Я за часів роботи в шлюбному агентстві пізнавав новий світ для себе, знімна квартира в центрі міста, нічні клуби, ресторани, красиві дівчата та інше безтурботне життя. Через якийсь час я продав свою філію, думаючи, що підвернувся один успішний бізнес-проект. З ним нічого не вийшло, і я знову у мами на «С.П.».

Грошей практично немає, починати агентство з нуля було не просто і не швидко, і я не розумів, що мені робити. Проводячи дні і ночі в соціальних мережах, тут то мені і попався профіль Кіри Леонідівни. Як я зав’язав бесіду з нею, ви вже знаєте.

Якщо нанести місця, де я працював і з ким знайомився, на мапу, ви будете шоковані тим, як все взаємопов’язано. Всі, хто оточує нас, є частиною механізму, який тебе рухає вгору або вниз. Твоє завдання навчитися бачити, яка шестерня в цьому механізмі крутиться вниз, а яка вгору. Твоє життя – це результат твого вибору. Ти завжди там, де маєш бути, і завжди в той час, коли потрібно. Потрібно сфокусуватися на своїх цілях, і бачити, що, або хто, потенційно може бути тобі корисно або корисний. Якби я не працював, наприклад, на СТО, я б не познайомився з Андрієм, у якого була дівчина Кіра, і PS клуб, можливо, так би і не став моїм. З Костею так само б не познайомився і не відкрив шлюбного агентства. І багато-багато інших зв’язків із новими корисними людьми і подіями в житті. Все навколо взаємопов’язане і відіграє роль, в одній довгій і заплутаній історії. Але щаслива це історія чи ні, вирішуєш тільки ти сам. Якщо ти в усьому, що відбувається навколо тебе, бачиш успіх і позитив, ти рухаєшся і фокусуєшся на позитивних емоціях і позитивних речах. Якщо ти в усьому бачиш тільки негатив й негативні моменти, ти точно будеш налаштований на фокус і пошук негативу. Я маю на увазі образ вашого мислення.

– Так це погано. Це мені не подобається. Де ще погано, щоб туди не піти, де ще погано, щоб туди не дивитися. Мені ж потрібен позитив. Так не працює. Ви фокусуєтеся на пошуку речей, які негативно на вас впливають. А все позитивне у вас уже за кадром, ви цього не бачите, бо шукаєте калюжі, щоб у них не опинитися. А сухі стежки ви не бачите. Фокус на правильних речах! Дозвольте собі бачити сухі стежки і йдіть ними, і незабаром ви не помічатимете калюжі навколо.

Легко сказати, думаєте ви, так? Але повірте, я знаю про що я кажу. Мені на це знадобилося понад 30 років мого життя витратити. У років 12, поки мати була на роботі, а батько десь, де знав тільки він, я хотів хоч чимось набити живіт. Але їжа, яку на той момент я знайшов, була настільки непривабливою, що мені хотілося її чимось запивати, щоб легше було проковтнути. Основна суть була-то втамувати відчуття голоду). Вода з відра, ні. Вода з відра з цукром, непогано, але ні. Смачний чайок із трьома ложками цукру буде те, що потрібно. Але проблема в тому, що чай теж закінчився. Всі продукти могли закінчуватися тільки через те, що мати кілька днів не виходила на роботу. Прихворіла, наприклад, або після сильної гулянки. Гроші закінчилися і продукти теж. За батька мовчу. Він десь, де знає тільки він. Або в шафі ховається). Отже, чай був замінений обірваними гілками вишні, з дерева, що росло в сусідському дворі через дорогу. Я просто зварив кілька гілок у чайнику, додавши цукор, і це був найсмачніший вишневий чай, що я пробував. Природно, я себе дуже шкодував і років до 13 весь час плакав. Думаючи про те, який я бідний і нещасний. Як мені доводиться виживати.

Зараз я розумію, що це мене загартувало як слід. Дало досвід і певну самовпевненість. Розповідаючи подібні історії своїм нинішнім друзям, товаришам, дружині, отримую величезну кількість позитивних емоцій і запитань, як я взагалі вижив і при цьому залишився адекватною людиною? А захоплення, це плюс, а не мінус. Навіть у найскладнішій ситуації навчіться бачити плюси. І якщо ви його не знаходите, скажіть собі:

– Він точно є, я просто його поки що не бачу, бо не розумію ще де і за яких умов я опинюся завтра. Але плюс точно є.

Я так собі говорив, коли помер батько, так говорив, коли померла мати, так кажу і зараз, коли мені довелося втекти зі своєї країни, через те, що там почалася повномасштабна війна. Росія напала на мою рідну, улюблену країну – Україну. У мене все там було налагоджено. Два бізнеси, що швидко зростають, коштовна квартира з видом на море, два круті автомобілі, партнер-однодумець, з дикими очима на все, що може дати плюс і прибуток, плани на найближчі 2 роки. І сидячи на вечері в ресторані з одним із друзів, отримали інформацію, що почнеться, швидше за все, війна. Він був з офісу президента України, і сумнівів практично не було в реальності ним сказаного. Ми спокійно досиділи наш вечір. Приїхавши додому, того ж вечора зібрали найдорожчі речі, що можна було завантажити в машину, і поїхали у відпустку на південь Франції. Про всяк випадок. Це було 20 лютого 2022 року. Через 4 дні я прокинувся від звуку вхідних повідомлень о 5 ранку.

Америка в цей час не спить через часовий розрив. Вони мені перші почали писати, що в Україні почалася війна. Жахливо усвідомлювати, що в наш час може початися варварська, справжнісінька війна.

Все в Україні зупинилося, почалася нова ера. Всі плани рухнули. Вся безпека фінансова розвіялася в мить, як звичайний дим від сигарети. Звичайно, безумовно, це величезна ціна для всього українського народу, але я вірю і зараз, що все на краще, і є позитивні моменти в цьому всьому. Як і для України, так і для мене. Потрібно залишатися позитивним і бачити плюси в будь-якій ситуації.

Наприклад: до України багато країн і величезні компанії ставилися як до країни 3-го світу. Дороги, інфраструктура, економіка – все на дуже низькому рівні. Після закінчення війни для України почнеться нова ера. Європейські та американські інвестори вже стають у чергу для того, щоб вливати в Україну величезні інвестиції. Безробіттю і низьким зарплатам там уже найближчими роками не бувати. Для мене вже зараз відкрилася можливість стати європейцем. Я вже відкрив європейську компанію, до відкриття якої ніяк не доходили руки, і отримав можливість вивести компанію українського походження на європейський ринок, тим самим збільшивши в рази її вартість. Плюси завжди можна знайти, тільки налаштуйтеся на цю частоту. Коли був перший карантин COVID-19, ми застрягли у Франції, бо приїхали відпочивати і залишилися на З місяці, не маючи можливості повернутися додому. По закінченню 3 місяців перебування в Європі, згідно із законом нам потрібно було її покинути. Ми шукали можливість залишитися, але виявилося це зовсім не легкою справою і ми повернулися на батьківщину. У цій жахливій ситуації, коли війна в Україні, і нам, як громадянам України, дають можливість влаштуватися в місці, де раніше не було можливості залишитися, сприймаю як шанс, за який потрібно хапатися і не упустити. Я твердо вірю, що ми завжди саме в тому місці, і в той час, де і коли маємо перебувати. Не забувайте ставити собі регулярні запитання:

Що я тут роблю? Що я можу корисного тут отримати?

Якщо ви думаєте навіщо так заморочуватися, метушитися, намагатися побачити в усьому плюси і позитив, то ви, найімовірніше, песиміст, і та людина, яка чекає слушного моменту для всього. Але річ у тім, що слушна нагода не стукає до вас у двері або у вікно. І найімовірніше, ніколи й не постукає. Для того, щоб зерна проросли, недостатньо дочекатися сезону і в потрібне місце їх посадити. Їх потрібно знайти, купити, привезти. Підготовка будь-чого має бути насамперед. І тільки підготовлений ґрунт може прийняти паростки зерен і в потрібний час «у той час» дати плоди. Ви самі створюєте потрібний час і місце!

«Не чекай слушного часу, його може не бути»

Контраст

Прочитавши чималу кількість бізнес-літератури, приходиш до розуміння, що все життя – це угода. Тобі завжди потрібно купити що-небудь або продати. І не важливо – це автомобіль, будинок, квартира, туалетний папір чи ідея. Якщо тобі щось розповіли, і ти в це повірив, тобі продали. І так само у зворотний бік, якщо ти намагаєшся когось у чомусь переконати, і в тебе це виходить, ти продав. Навчіться грати і перемагати. Продайте будь-яку свою ідею, використовуйте всі свої знання і навички, спостерігайте і вчіться у найкращих. Не дотримуйтеся дурного бажання вчитися на своїх помилках. Вчіться на чужих. Дуже багато інформації та літератури про те, як правильно закривати угоди. Кілька прикладів я вам розповім у цій книзі. Мій улюблений спосіб, це, звичайно, ефект контрасту. Ви багато разів стикалися з подібним методом, якщо знімали хоч раз квартиру. Наукові дослідження показали, що ефект контрасту працює практично безвідмовно. Коли ви телефонуєте ріелтору, щоб вам підібрали потрібну вам квартиру, вам пропонують розумні ріелтори показувати кілька варіантів квартир. Вам показують жахливу квартиру за величезною, невиправданою ціною, ви обурені. Вам показують трохи кращу квартиру, за тією ж ціною плюс-мінус. Ви обурені, але при цьому, відчуваєте, що рухаєтеся вже в правильному напрямку. Потім вам показують найжахливішу квартиру, і ви думаєте знову не туди, або за ці гроші реально нічого хорошого не зняти. Думаєте подивлюся квартири краще в іншого ріелтора. Але ріелтор не промах і вмовляє вас подивитися ще одну квартиру. Ця квартира, звісно, найкраща і її сьогодні дивляться ще одні хлопці, яким терміново потрібно сьогодні заїхати в якусь квартиру. Вас заводять у звичайну квартиру за вашими запитаними параметрами. І вона вам здається нереально красивою і дешевою, порівняно з трьома попередніми розваленими, дорогими, позбавленими смаку халупами. Ефект контрасту працює безвідмовно. Ви відчуваєте, що це можливість хороша з усього сьогодні побаченого, і ви практично змирилися, що трохи не те, на що ви розраховували, але все ж таки це, скоріш за все, найкраще, що є на ринку. Нетерпляча людина вже підписала договір оренди. Ви ще сумніваєтеся зовсім малу частину і хочете подумати, і можливо подивитися квартири іншого ріелтора. І тут козир з рукава ріелтора. З’являються ті самі хлопці або людина, яка вже бачила цю квартиру на сайті, і готова сьогодні підписувати договір оренди, якщо квартира відповідає фотографіям на сайті. Ріелтор вам це доносить, трохи поспішно показує, що хоче на сьогодні закінчити, оскільки йому потрібно цю квартиру показати іншим хлопцям.